Search your favorite song right now

1. Двух родных языков не бывает. Андрей Куликов - субъективно. 08.02.14

Двух родных языков не бывает. Андрей Куликов - субъективно. 08.02.14

Родному языку моих друзей Не повезло: он выведен из моды И сдан в этнографический музей, Куда не всякий и не часто ходит. Как это просто: дедовский рушник Забрать стеклом и, вывесив на стену, Гостей к витрине подвести на миг, И забывать дорогу постепенно. Язык друзей, средь прочих языков Не лучший и не худший, просто - равный, В загоне из отживших ярлыков Кого пугаешь силой своенравной? Тебя калечат, будто бы шутя; Ты - жертва под секирой бюрократа. Но тихо и естественно дитя Мне утром шепчет: “Хочу спати, тату”. Как ей легко дается этот звук, Как озорно прищурены глазенки. Язык моих друзей, мой добрый друг, Теперь ты - радость моего ребенка. И что б ни говорили о моей “Великой и могучей” русской речи, Не стать ей ни богаче, ни честней, Пока друзей не выпрямлены плечи. Мы, люди, изменяемся, как реки, Покуда нас не сковывают льдины. И, дочери своей целуя веки, Я говорю: “Вже годі спать, дитино”. Мне этот стих нравится, хотя есть в нем и штамп, и наивные рифмы, и можно отыскать параллель со знаменитым стихом Леонида Киселева «Я позабуду все обиды…» Мне кажется, что у прочитанного в начале этого разговора стиха поучительная история. Например, история изменения его названия. Стих был опубликован под названием «Моей дочери, у которой два родных языка». А теперь он называется просто «1988» - по году, когда автор его написал. В тот день автор узнал о погромах в Сумгаите. Как-то сразу автор понял, что это были не хулиганские действия, как пыталась представить официальная пропаганда, а страшные последствия советской политики разобщения людей разных национальностей. И вот тогда автор стиха сел в кресло и, как говорится, «на колене» написал этот стих. И впервые в жизни решил, что написанный им стих стоит публикации. Автор пошел к знакомому – украинскому поэту Игорю Рымаруку, в будущем – лауреату самой престижной в Украине Шевченковской премии. Игорь Рымарук сказал, что публиковать нужно, переписал одну строку и позвонил Виталию Жежере, в то время – заведующему отделом культуры киевской комсомольской газеты «Молода гвардія». И вскоре стих появился на последней странице этой газеты. С тех пор автор опубликовал еще только один стих – уже на украинском языке. А потом посчитал свою миссию в поэзии выполненной и прекратил писать стихи. Прошло восемь лет, автор сменил работу, попал в редакцию, где почти все были моложе его, да еще и работали до того вместе, приходилось непросто – и вот однажды подходит к автору молодой репортер и спрашивает «А это не ты автор стиха о девочке, у которой два родных языка?» Автор признался, а молодой репортер рассказал, как с этим стихом выступал на разных конкурсах и фестивалях чтения поэзии. «Вот здорово,» - сказал автор. И признался, что у стиха уже другое название: просто «1988». Потому что у его дочери на самом деле родной язык один – украинский. Так же, как у автора родной язык один – русский. Но с дочерью автор всю жизнь говорил и говорит на украинском языке. А с родителями всю жизнь говорил на русском языке. И с друзьями, которые еще со школьных лет, говорит на русском. А вот с друзьями, которые с университетских лет – на украинском. А теперь говорит на украинском с внуками. И так же, как когда-то радовался слову «тату», произнесенному дочерью (а по-украински оно означает «папа» в звательном падеже), автор радуется, когда внуки обращаются к нему словом «діду» (а оно по-украински означает «дед» в звательном падеже). Родители решают за детей – какой язык сделать для детей родным. Повзрослев, дети решают – какой язык выбрать для разговора с самыми важными для них людьми, со всей страной. На Украине знали как разговаривать друг с другом в восьмидесятых и девяностых. И выстояли. Знаю, что и сегодня, уже в Украине мы знаем, как разговаривать друг с другом, чтобы понимать друг друга – и выстоять вместе. Даже сейчас, когда из многого украинского делают опудало. Даже сейчас, когда из многого русского делают пугало. Мы не будем экспонатами в камере страха. Автор стиха, с которого начинался этот разговор, я – Андрей Куликов. Слухайте. Думайте.

nothing at of , which is


2. ГРОМАДСЬКА ХВИЛЯ: Павло Шеремета, новий міністр економіки. 28.02.14 32:50

ГРОМАДСЬКА ХВИЛЯ: Павло Шеремета, новий міністр економіки. 28.02.14 32:50

Фраґмент програми "Громадська хвиля" — спільного продукту "Громадського радіо" та УР-1.

nothing at of , which is


3. Нова українська #86: Антитіла — «TDME»

Нова українська #86: Антитіла — «TDME»

Сьогодні слухаємо нову пісню вже знаного поп-року гурту Антитіла, що називається «Там, де ми є». Детальніше тут: https://hromadskeradio.org/programs/newukrainianmusic/nova-ukrayinska-86-antytila-tdme

nothing at of , which is


4. Ответ об Украине - которого стыдятся, или не хотят давать. Андрей Куликов - субъективно. 04.02.14

Ответ об Украине - которого стыдятся, или не хотят давать. Андрей Куликов - субъективно. 04.02.14

Девять вопросов об Украине, которые вы стыдились задать – заголовок заметок в американском издании «Вашингтон пост» (http://www.washingtonpost.com/blogs/worldviews/wp/2014/01/30/9-questions-about-ukraine-you-were-too-embarrassed-to-ask/) и они, в основном, о том, почему Украина если не расколота, то разделена, по мнению автора – Макса Фишера. А по моему мнению, на все вопросы, которые кто-либо стыдится задать об Украине, есть один ответ: Украина есть и будет. Мы разговариваем на разных языках; мы ходим в разные храмы (а то и не ходим вовсе), кто-то смотрит на Восток, а кто-то – на Запад, но большинство из нас хочет жить в одной стране, имя которой – Украина. Как этнический русский и гражданин Украины, я изумляюсь, когда в России заявляют, что относятся ко мне и другим таким людям как я, как к «соотечественникам». Нет, отечества у нас разные. Мои соотечественники – украинские граждане – по этнической принадлежности украинцы, русские, крымские татары, евреи, венгры, болгары и многие, многие другие. Я изумляюсь и тогда, когда в американском атласе для детей вижу, что карта Украины не в разделе «Европа», а в особом разделе под названием «Россия и ее соседи». Знаете ли, Китай тоже сосед России, и Финляндия. Но они почему-то в других разделах этого атласа. Пожалуй, именно нас, граждан Украины, следует во многом винить в таком к нам отношении – а ведь, по сути я назвал два примера одинакового отношения. Наверное, мы недостаточно красноречивы относительно наших привычек и намерений и отличительных черт. И, конечно же, правда, что нам еще преодолевать и преодолевать внутриукраинские противоречия – не для того, чтобы стать одинаковыми по языку и религии и мнениям, а для того, чтобы достичь согласия в том, что наш долг перед соотечественниками, согражданами – взаимопонимание и взаимопомощь, даже если мы видим мир и нашу страну в мире по-разному. Вот такая Украина и будет, даже если пока что ее нет. И я радуюсь тому, что все больше людей в моей стране приходят к пониманию этого. И по-настоящему надеюсь, что такое понимание возобладает и вне Украины. В том числе – по соседству с нами. Слушайте также "Майдан глазами российского ТВ. Субъективные заметки от Андрея Куликова https://soundcloud.com/hromadske-radio/24-01-14-2

nothing at of , which is


5. Ярослав Грицак у подкасті Я/ВИЩЕ про (р)еволюцію 2013 року в Україні і революції взагалі 29.12.13

Ярослав Грицак у подкасті Я/ВИЩЕ про (р)еволюцію 2013 року в Україні і революції взагалі  29.12.13

Історик і публіцист, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак розмірковує про революцію в Україні, а також радить, що варто почитати кожному - для кращого усвідомлення сенсу нинішніх подій. Автор подкасту соціолог Тарас Прокопишин. Записано в середині грудня 2013 року.

nothing at of , which is


6. Майдан глазами российского ТВ. Субъективные заметки от Андрея Куликова. 24.01.14

Майдан глазами российского ТВ. Субъективные заметки от Андрея Куликова. 24.01.14

Андрей Куликов после двух ночей на улице Грушевского в Киеве едет в командировку в Швейцарию. Уже прочитаны все новости в интернете, и прослушаны все подкасты Громадського радіо. В номере телевизор с единственным каналом на русском. Андрей попытался представить: что бы он узнал о ситуации в Украине, если бы он владел только одним языком - русским. Андрій Куликов пише з Швейцаріі: після двох ночей на вулиці Грушевського спокій ночі у Цюріху не дає заснути. Я переслухав матеріали колег з Громадського Радіо, перечитав повідомлення в інтернеті, тепер - телевізор. Повний текст суб'єктивних нотаток: А теперь представим, что я не знаю ни одного языка, кроме моего родного русского. И поскольку в моем номере в Цюрихе из 36 телеканалов на русском вещает только РТР ПЛАНЕТА, я могу узнать - а что же происходит в Украине - только из передач этого российского канала. Утром, в программе новостей я узнаю только о том, что в Киеве убиты двое участников беспорядков и арестованы 10 зачинщиков беспорядков, а Одесская городская Дума приняла заявление с осуждением беспорядков. Слово протест не звучит. Правда, картинка, по моим двухдневной давности воспоминаниям, правдивая: дым, пламя, милиция, митингующие, нападающие на милицию и защищающиеся от нее. Но картинка исчезает быстро, ее заменяет корреспондент РТР, не говорящий ничего неправдивого, но заслоняющий собой то, что происходит на Грушевского и на Майдане, да и везде, куда могли бы пойти снимать российские телевизионщики. Мне не хватает того, что должно быть главным в телевидении: изображения. И только поздним вечером, когда я смотрю программу "Поединок" с Владимиром Соловьевым, я начинаю подозревать, почему так мало показывают Украину на этом российском канале. В студии российские участники ничтоже сумняшеся объясняют единственному украинскому участнику Владимиру Фесенко, что журналисты на Грушевского работают в ста и более метрах от заслонов милиции, а потому, мол, какая там прицельная стрельба по глазам? Фесенко возражает - и в сорока метрах работают, и в двадцати. А ему - а посмотрите на центр Киева, полностью оккупированый офисами международных организаций, где белые джипы ОБСЕ стоят как 70 лет назад фашистские танки. Россия - член ОБСЕ, напоминает российский участник Геннадий Гудков, а ему в ответ: ну так это же в Украину западные дипломаты возят наличные чемоданами. И вообще, происходящее в Украине - это результат поддержки Запада, ведущего войну. И слово "бандеровцы" по частоте употребления в некоторых эпизодах "Поединка" выходит чуть ли не на первое место. Когда те, к кому обращаются, не видят того, о чем им говорят, убедить легко. Потому - не показывать Украину и ее граждан, а рассказывать о них: легче испугать. И практически одинаковыми словами с некоторыми украинскими политиками, считающими события в нашей стране результатом вмешательства Запада и возлагающими надежду на стабилизацию положения на Россию. Я хочу быть последовательным. А потому не верьте мне на слово: на телевидении очень важно изображение. Поэтому посмотрите РТР ПЛАНЕТА, проверьте мои слова. И если у вас есть друзья, родственники, знакомые в такой важной для нас стране - России - расскажите и покажите им, что на самом деле происходит в Украине. И если у вас есть знакомые, родственники и друзья в других частях Украины, расскажите и покажите им, что происходит в вашей части Украины. Тогда мы не разорвемся на части. Тогда нас не разорвут на части.

nothing at of , which is


7. Внутрішня Музика: плейлист Ярослава Качмарського (aka Zavgosp)

Внутрішня Музика: плейлист Ярослава Качмарського (aka Zavgosp)

У програмі “Внутрішня Музика” Ярослав Качмарський презентуватиме свій свіжий трек, а потім крутитиме улюблену музику. В меню — індастріал, неопсиходелія та інді-поп. Плейлист: Мотоблок – Subtle Severed heads – dead eyes open Coil – triple sun Bryan Jonestown Massacre – What You Isn’t Zapaska – harno Nine Inch Nails – Copy Of A Haus arafna – today you died Iamamiwhoami – good worker The bug – mi lost

nothing at of , which is


8. Музыкант Феликс Шиндер рассказал, почему стоит давать «Деньги вперед»

Музыкант Феликс Шиндер рассказал, почему стоит давать «Деньги вперед»

В студии Громадського радио — музыкант (группа «Деньги вперед») и участник проекта «Голос страны 5» Феликс Шиндер Детальніше тут: https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/muzykant-felyks-shynder-rasskazal-pochemu-stoyt-davat-dengy-vpered

nothing at of , which is


9. Музичні голоси Майдану: прем'єра пісні Макса Паленка "Сніги"

Музичні голоси Майдану: прем'єра пісні Макса Паленка

Прем'єра пісні Макса Паленка "Сніги". При мікрофоні Ірина Славінська.

nothing at of , which is


10. Саша Кольцова (гурт "Крихітка"): Про потребу створення "лобі Майдану". 12.08.2014

Саша Кольцова (гурт

Саша Кольцова міркує про те, що відбувається на Донбасі, розповідає про можливості допомоги мирним проукраїнським громадянам в зоні АТО та оцінює заворушення на концерті Ані Лорак в Одесі. Саша Кольцова вважає, що під час Євромайдану було необхідно створити "лобі Майдану" для розтлумачення змін, які відбулися в країні.

nothing at of , which is


11. Ніцше і сучасна Україна. Тарас Лютий у ФІЛОСОФСЬКОМУ БАРАБАНІ Олега Шинкаренка. 06.09.13

Ніцше і сучасна Україна. Тарас Лютий у ФІЛОСОФСЬКОМУ БАРАБАНІ Олега Шинкаренка. 06.09.13

Ницше и современная Украина. Тарас Лютый в подкаст-программе Олега Шинкаренко "Философский Барабан". 06.09.13 Nietzsche and contemporary Ukraine. Taras Lyuty in Philosophsky Baraban (Philosophy Drum) podcast show of Oleh Shynkarenko. 6 September 2013.

nothing at of , which is


12. Научитесь говорить по-русски, господин Путин. Андрей Куликов - субъективно. 26.07.2014

Научитесь говорить по-русски, господин Путин. Андрей Куликов - субъективно. 26.07.2014

Научитесь говорить по-русски, господин Путин и иже с ним. Научитесь говорить по-русски правду, а не лгать по-русски. Научитесь называть вещи своими именами. И впридачу - научитесь называть своими именами явления и действия. Попробуйте сказать правду гражданам Украины: почему российским оружием на украинской земле убивают украинцев и русских и людей иных национальностей, которые избрали независимость от России? Попробуйте сказать правду украинцам, белорусам и русским: почему российские силовики не прекратят переход границы теми, кто, пробравшись на территорию Украины, разжигает ненависть между народами, которые ваши же идеологи еще недавно называли братскими? Попробуйте сказать правду гражданам России: когда вы задумывали уничтожение Украины будто бы во имя защиты русскоязычных граждан, вы не спросили этих граждан, нуждаются ли они в вашей защите и хотят ли вашей защиты. Попробуйте сказать миру, что когда разъяренная толпа срывает и рвет и жжет и топчет украинский флаг под крики "Россия! Россия!" и избивает говорящих на украинском только за то, что те говорят на украинском, это хорошо для Кремля, потому что показывает россиянам, что империя не остановится ни перед чем, чтобы дать своим подданым чувство силы, с которой ума не надо. Попробуйте научиться говорить по-русски, господин Путин и другие в Кремле. Говорить по-русски правду.

nothing at of , which is


13. МЕХАНІКА РЕВОЛЮЦІЙ, Олексій Блюмінов. Лютнева революція 1917 року в Росії. 27.12.13

МЕХАНІКА РЕВОЛЮЦІЙ, Олексій Блюмінов. Лютнева революція 1917 року в Росії. 27.12.13

Політолог і активіст Олексій Блюмінов про Лютневу 1917 року революцію в Росії.

nothing at of , which is


14. FARE і український футбол. Павло Клименко і Микола Васильков у "Якщо". 04.10.13

FARE і український футбол. Павло Клименко і Микола Васильков у

FARE и украинский футбол. Павел Клименко и Николай Васильков в "Якщо". 04.10.13 FARE and Ukrainian football. Pavlo Klymenko and Mykola Vasylkov in Yakshcho. 4 October 2013

nothing at of , which is


15. Історик Ярослав Грицак у марафоні ЄВРОМАЙДАН ОНЛАЙН 21.30 20.12.13

Історик Ярослав Грицак у марафоні ЄВРОМАЙДАН ОНЛАЙН 21.30 20.12.13

Історик і публіцист Ярослав Грицак розмірковує над історичним значенням Євромайдану при розмові з Іриною Славінською

nothing at of , which is


16. Ігор Померанцев: Наша культура - тюремна культура. 15.02.2014

Ігор Померанцев: Наша культура - тюремна культура. 15.02.2014

В свіжому епізоді "Антени" Ірини Славінської - Ігор Померанцев. Говоримо про тюремну культуру, про візію української революції як домашньої тітоньки, а також про потребу ферментації та дозрівання тих змін, які все ж таки відбудуться. Слухайте. Думайте. ---- На цю тему також слухайте: Діалог Юрія Андруховича та Ігора Померанцева: https://soundcloud.com/hromadske-radio/14-02-14-1 Ігор Померанцев про культуру вина: https://soundcloud.com/hromadske-radio/22-09-13 ----- Читайте повний текст розмови: розшифрував Євген Спєжаков ГР: Усім доброго дня, це «Громадське радіо», при мікрофоні Ірина Славінська. Це наступний епізод моєї програми «Антена». І зараз перед мною сидить Ігор Померанцев. Доброго дня! Померанцев: Доброго дня, пані Ірина! ГР: Пан Ігор приїхав з Праги до Києва, аби взяти участь у бесіді з Юрієм Андруховичем у заході, який називається «Україна моя… Україна моя? Празький акцент», там ще є така нотка. І запис цієї розмови я, думаю, ви вже, безумовно, чули, оскільки «Громадське радіо» - інформаційний партнер цієї зустрічі. І ми цю бесіду записали і уже, вочевидь, виклали станом на момент появи цієї нашої розмови. Тому почну я зовсім з іншого. Пане Ігоре, ви приїхали з Праги до Києва, якщо я правильно розумію, вперше за ось ці три місяці від моменту початку Євромайдану, побачили Євромайдан, барикади, взагалі те, що відбувається в центрі Києва. Які ваші враження? Померанцев: Ви знаєте, є таке англійське слово «контраверсійний», тобто «багато сенсів», «з протиріччями». Такий погляд з протиріччями, бо я щось гадав собі у Празі, і багато дивився, і я бачив і виступи. І я зараз бачу, що Майдан проходить еволюцію, це вже різні майдани. І вони навіть візуально різні. Я вчора вночі був, між іншим, і в мене було таке враження – чи це такі зйомки фільму Олексія Германа, класика російського кіно. Він був людиною песимістичного погляду на людство. І останній його фільм по братам Стругацьким «Важко бути богом» - це таке дуже песимістичне ставлення взагалі, до людини і до історії, до культури. І я пройшовся Майданом, в мене таке було відчуття: це дуже зворушливо, це дуже емоційно для мене. Перше відчуття було, що я на зйомках фільму, що це щось нереальне. ГР: Я, до речі, додам свої п’ять копійок. Серед людей, яких я знаю, особливо письменників і навіть журналістів, які нібито мають відсторонено на все це дивитися, теж дуже часто виникає враження того, що це своєрідне реаліті-шоу. Бо дуже багато хто говорить, що на цій революції, на Євромайдані всі ми завжди в прямому ефірі, і завжди на це дивляться. Померанцев: Так. А сьогодні я був вдень. Дуже було світле і, знов таки, в мене було контраверсійне відчуття таке. Ви знаєте, є такий термін англійський – memes theater, «театр погрози», коли там щось таке коїться, і весь час, якщо ти у залі, відчуття, що буде щось таке дуже страшне, і може бути таке. І генієм цього memes theater був Гарольд Пінтер. І це смішно, але це відчуття в залі, що щось буде дуже страшне, і воно пригнічується і пригнічується. Але не завжди, не завжди це трапляється. Бо те відчуття – твоє внутрішнє відчуття. І сьогодні я був трохи… В мене таке дуже було враження, ви знаєте, водночас це драма Гарольда Пінтера, memes з погрозою. Але там була якась українська теплота. Все ж таки ці люди. Я пам’ятаю, у Пінтера у драмах там такі актори грають, і вони таки виглядають дуже страшно, як з horror film. А тут все ж таки рідні українські обличчя. І якось це дуже такий синтез погрози, але водночас люди радіюють якусь надію. ГР: Ось цей «театр погроз» і ось це песимістичне кіно, про яке ви згадуєте, - це одна частина Майдану. З іншого боку, українська теплота, про яку ви говорите, вона, безумовно, присутня, бо, наприклад, у моєї візії Євромайдан пов’язаний із чимось таким дуже домашнім. Я пам’ятаю величезне значення, яке надавалося і надається побутовому життю Майдану, польовим кухням, самоорганізованим медпунктам, де медики-волонтери і просто люди, які вміють надавати першу допомогу, працюють. Ось цю теплу сторону ви бачили? В чому вона виражається? Померанцев: Ви знаєте, я колись написав вірша іронічного про Східну Європу. Я описав Східну Європу як якусь таку тітоньку, яка заходить до потягу, і вона достає свої котлети, свої яйки, і вона починає їсти щось таке. І там така деталь: коли вона за поручень береться і підтягується, то всі бачать навіть її рейтузи. І я написав цей вірш 1978 року. Багато часу пройшло, і вже колготки потіснили рейтузи, і вже виглядає дуже причепуреною ця жінка. Але все ж таки відчуття домашності, те, про що ви кажете. І я думаю, під час французьких зворушень студентських там були дуже гострі люди, і там був гумор, іронія, все було. ГР: Ви говорите про 1968 рік? Померанцев: Так, 1968 рік. Але не було такого відчуття, що ось така тітонька Східна Європа, вона таки прийшла з котлетами, з часником, з борщем. І це для мене якраз така надія. Бо, ви знаєте, смерть, взагалі, - це така трагічна подія. Але коли ми її переживаємо, десь після 5-6 годин цієї трагедії все ж таки в тебе якийсь апетит, і мусиш щось з’їсти. І тому я кажу про відчуття оптимізму, що люди хочуть їсти. І це якраз інстинкт виживання. І цей інстинкт виживання, я думаю, смерті не по зубам. ГР: В мене одразу дуже багато ідей запитань народилося на цю тему. І, напевно, перше, про що я запитаю, - це ось ця асоціація із смертю, яку ви вжили. Тобто, події, які відбуваються в Україні, ось, власне, це Євромайдан і все, що навколо нього відбувається, чомусь подібні до смерті? Чи що ця асоціація в собі несе? Померанцев: Ви знаєте, там, де життя, там, де народження – там і смерть. Коли ми народжуємося, то ми вже отримаємо вирок. І ми знаємо, який це вирок, – дорослі люди знають, чим закінчується життя. Між іншим, зараз я сказав ще важливе слово – народження. І ось народження завжди супроводжується вологою. І волога – це символ життя. Бо коли астрономи шукають життя на інших планетах, то для них ознака життя – це якась вода, краплина вологи якоїсь. Це я зараз кажу про народження. І ці події для мене в Києві – вони все ж таки вологі, і це ознака народження чогось. А чого народження? ГР: Ось це буде моє наступне запитання – народження чого ми зараз бачимо? Померанцев: Там вже є багато справжніх аналітиків, про це розмовляли, і політологів… ГР: Але їхні думки не збігаються, у кожного є своя версія. Померанцев: Я тільки стороння, але емоційна людина, і я маю емоційне становлення до того, що коїться на Майдані. В мене відчуття, що… Знаєте, деякі історики кажуть про історичний календар, що різні культури і країни, вони в різних календарях. Я думаю, що такий останній сильний ривок України увійти в історичний календар XXI сторіччя, це спроба розирву з феодалізмом, з архаїзмом, з архаїчним мисленням. І це такий інстинкт виживання, і це інстинкт життя, бачите? Це можна раціоналізувати, а можна відчувати цей інстинкт і те, що все ж таки сотні тисяч людей вийшли. Це означає, що у нації є здоров’я, і люди відчувають, що треба заради себе, заради дітей бути дорослими в історичному сенсі. Які ще спостерігання? Ви знаєте, завжди український опір був етнічним і лінгвістичним. Зараз я вперше бачу, що це не етнічний, не моноетнічний поклик, а це відчуття нації в європейському сенсі як політичного інституту. І тому там суміші мов, і походження, і це вже новий ривок, я думаю, в українській культурі. Бо я пам’ятаю дисидентські роки, репресії, і майже всі мої друзі, українські дисиденти, вони були націоналістами. І це було абсолютно нормально, бо націоналізм – це нормальна проява, коли тортурують і репресують твою культуру. Це не дуже нормальна проява, коли культура розквітає. Так ось, зараз я бачу просто, що протест вже артикульовано. Не сотні дисидентів, а це вже громадяни України, і це не моноетнічний націоналізм. Це відчуття нації в європейському сучасному сенсі, нації як політичного інституту. ГР: ??? В підтвердження цієї думки можна згадати криваві події 22 січня, коли в День соборності з’явилися перші жертви на Євромайдані, перші смерті. І двоє перших загиблих – це українець-вірменин за походженням, і мешканець України, громадянин Білорусі, який вже багато років перебував в Україні. Тобто, справді ми маємо щось абсолютно неетнічне, але в національно-політичному сенсі цього слова, тут я з вами згодна. І на тему цих асоціацій, які тут з’явилися, не можу не запитати. На вашу думку, поява кривавої розв’язки і такої трагічної розв’язки, смертей в історії Євромайдану. До чого це може привести, що це значить? Про що це все? Померанцев: Я колись був на Кіпрі, якраз на кордоні. І там такий кордон, він рішучий, між кіпріотами-турками і кіпріотами-греками. Я був на грецькій стороні, а потім поїхав до турецької теж. І там я побачив на цьому кордоні, це така стіна. Вона виглядає трохи як в ляльковому театрі. Але вона реальна. І там була така декларація часів боротьби за незалежний Кіпр, грецькою і англійською мовами. І вона мене вразила. Там декларувалось приблизно так, по пам’яті, я згадую: «За свободу треба платити кров’ю». Ви знаєте, мені так погано стало. Я знаю, що свобода народжується в муках, як людина народжується в муках. Але все ж таки досвід останніх десятиріч… Я мешкаю в Празі. Я не був свідком «оксамитової революції», але я все ж таки знаю, і в мене є відчуття, все ж таки, в мене завжди є надія, що кіпрських патріотів декларація, вона вже трохи архаїчна. Мені би хотілося все ж таки, щоб, як писав Хлєбніков, «свобода приходит нагая». Хай вона приходить нагая, але без крові. ГР: Раз заговорили про свободу, то не можу не запитати про несвободу. У вас один із свіжих випусків вашої програми «Поверх барьеров» на радіо «Свобода» був присвячений тюремній культурі. Він мені неймовірно сподобався, бо він дуже цікаво ілюстрований музикою, і там неймовірно цікаві свідчення людей, які були у в’язницях різних країн. І мені здається, що поява цієї програми у даний час, коли в Україні відбувається Євромайдан і коли в Україні з’являються заручники, яких називають і «політв’язні» знову… Я особисто розцінила як своєрідний жест, можливо, солідарності. Розкажіть, будь ласка, чи те так, і взагалі чому в такий історичний момент?.. Померанцев: В мене є відчуття простору, радіопростору. І коли я щось роблю на радіо, я завжди відчуваю, що діється в Києві, чи що діється в Москві. І взагалі, я вже 35 років на радіо. І я ось що помітив. Найбільша така, найвразливіша тема, яка в моїх архівах, - це тюремна тема, це тема ГУЛАГу. І це, я думаю, свідоцтво того, що я працюю в радянській, українській, російській культурах. Бо, наприклад, домінанта американського кіно – це все ж таки ковбойські фільми. Ну, це вестерни. А якщо були би «істерни», якщо культура українська чи російська були би справді вільні, то тема тюрми, ГУЛАГу, арешту, Голодомору, вони були би найглибші, і вони були би найчастіше. Я не рад тому, чим ми багаті. Але це наш спадок, і це те, що ми повинні переварити якось. Якщо ми це не переваримо, то воно в нас залишиться, саме свобода і ГУЛАГ. Ми будемо носіями і Голодомору, і ГУЛАГу. Тому я дуже часто повертаюсь до теми тюрми, табору, концтабору, голоду, репресій. Бо все ж таки треба визнати, що Радянський Союз був і залишається чемпіоном Європи, всієї історії європейської, по знищенню інших людей і самих себе. І це найбільший, як кажуть філософи, екзистенціальний досвід не одної нації, а кількох націй. Цей досвід, його можна замовчувати. Але якщо ми замовчимо – це як тримати скелет у шафі. ГР: Стосовно продовження теми роботи журналіста, я у вас як у колеги не можу не запитати про ось таке. Однією з дуже часто повторюваних думок стосовно Євромайдану і взагалі України є те, що тепер Україна програє інформаційну війну. Я маю на увазі, і ті, хто говорять про це, мають на увазі висвітлення подій в Україні за кордоном. Що є якась «рука», можливо, сусідніх братніх країн, які допомагають певним чином інтерпретувати українські події. І, можливо, звідти з’являється така особливо ретельна увага до теми правих сил на Євромайдані, до теми антисемітизму. В той саме час, як, насправді, є ось ця мультинаціональна складова в Євромайдані. Одним словом, моє запитання про те, що відчуваєте ви з Праги, що Україна програє цю інформаційну війну за Євромайдан? Померанцев: По-перше, є офіційна Україна, державна Україна, і вона не викликає ні у кого симпатії взагалі. Йдеться про різне відношення до Майдану. Ми живемо, все ж таки, не тільки у сьогоденні, а ми живемо минулим. Є стереотипи, є штампи і таки є пропагандисти, які пропагують, що ОУН, УПА – це фашисти, це нацисти, це антисеміти. Це такі кліше, їм дуже легко маніпулювати. Є багато людей, які мають тільки такі асоціації. Ніхто не згадує, наприклад, що практично всі комунікували з нацистами, включно… Я підданий Королеви англійської, британської, і Велика Британія координувала і вела переговори з нацистами, і зробила цей Мюнхенський договір, який є соромом англійської дипломатії. Радянський Союз просто допомагав матеріально, логістично, я маю на увазі інфраструктури і так далі. Поляки, між іншим, теж вели переговори, і є навіть така сторінка, не дуже чиста, в історії Польщі. Я маю на увазі, що поляки забрали область в Чехословаччини, і нацисти їм допомагали при цьому. Тобто, це був час, коли всі, коли ще не почалася війна, спілкувались, всі робили щось таке. Але це, бачите, вже дуже складні поняття, і треба весь час про це розмовляти. А нам десятиріччями показують абсолютно чорно-білу картину світу. І багато читачів, західних, між іншим, знають всі стереотипи, і є люди, які натискують на ці стереотипи. І там відразу вискакує, як чорт з табакерки, «націоналіст український», «антисеміт», і він же «колаборант» і так далі. А все було складно, і ніхто не пам’ятає на Заході, що це були 18-річні юнаки, що взагалі життя складне. ГР: Може, це «складне» могло бути підсумком нашої розмови, але я все одно не втримаюсь, поставлю насамкінець запитання, яке звучить дуже просто, але насправді, мені здається, є доволі складним. І звучить воно так: «Що далі?» Я маю на увазі, вам, можливо, з Праги, ніби трохи збоку, видніше, куди все це рухається. Який ваш прогноз? Померанцев: Ми з вами с півроку тому розмовляли про вино, про культуру вина… ГР: Це було у вересні на форумі видавців. Померанцев: І це моя улюблена культура. І чому я ще люблю цю культуру – бо в основі цієї культури ферментація. Бо віскі, водка – це дистиляція. А ферментація – вона якраз завжди асоціюється з вином. І це такий магічний процес. Бо ти ніколи не знаєш результату остаточного. Бо це може бути той виноград, що був минулого року, але тому, що три дні були не такі сонячні, то вже інший виноград. Тому ферментація є таким чудом, miracle. Я як людина, яка вірить и любить ферментацію, я все ж таки вірю, що цієї української народної ферментації вистачить сил, вистачить енергії, сердечної енергії, і що вино, яке ми отримаємо, буде найкращим українським вином. ГР: Це був Ігор Померанцев для програми «Антена», «Громадське радіо». Слухайте. Думайте.

nothing at of , which is


17. Поради дисидента Йосипа Зісельса після появи нових законів. ЄВРОМАЙДАН ОНЛАЙН. 16.01.14

Поради дисидента Йосипа Зісельса після появи нових законів. ЄВРОМАЙДАН ОНЛАЙН. 16.01.14

Дисидент Йосип Зісельс сьогодні пережив дежавю - в законодавство повернули кримінальну відповідальність за наклеп - статтю, за якою він двічі сидів у в'язниці за часів Радянського Союзу Що робити далі - поради дисидента. Розмовляє Наталка Соколенко.

nothing at of , which is


18. Ігор Померанцев і Юрій Андрухович: Україна - моя? Розмова з двох кутків 14.02.14

Ігор Померанцев і Юрій Андрухович: Україна - моя? Розмова з двох кутків 14.02.14

13 лютого відбулася подіумна "розмова з двох кутків" Ігора Померанцева та Юрія Андруховича. Тема розмови: «Україна моя… Україна – моя? Празький акцент». Вашій увазі пропонується ексклюзивний запис цієї розмови. Слухайте. Думайте.

nothing at of , which is


19. «За 19 місяців заблокували 315 віртуальних рахунків бойовиків», — Євген Докукін

«За 19 місяців заблокували 315 віртуальних рахунків бойовиків», — Євген Докукін

Анастасія Багаліка: В Інтернет перед святами потрапила велика кількість персональних даних українських військових. Євген Докукін: Це один з напрямків інформаційної і кібервійни проти України. Вона триває ще з літа 2014, коли я вперше виявив свою адресу, яку ФСБ розмістило в Інтернеті з повною інформацією про мене та з фотографією. І з тих пір я знаходив велику кількість подібних публікацій. Це може бути близько 10 000 людей — патріоти, звичайні українці, які не є військовими, так і бійці добровольчих батальйонів чи ЗСУ. У 2015 році збільшився цей процес, із січня того року я щодня знаходжу такі сайти чи окремі сторінки з персональними даними українців. Їх щодня закривають, але з’являються все нові й нові. Це нескінченний процес. Анастасія Багаліка: Якщо створюються нові ресурси, то чи є сенс у постійному блокуванні? Євген Докукін:  Не можна займати пасивну позицію. Зрештою, на блокування таких сторінок, як правило, потрібно менше часу, ніж на їх розміщення. Євген Докунін Євген ДокунінАвторські права: «Громадське радіо» Андрій Сайчук: Ми були свідками того, що була атака на Київське обленерго. Чи не переоцінюємо небезпеку таких кібератак? Євген Докукін: Швидше недооцінюємо. Влада продовжує свою бездіяльність. Майже всю інформацію, зібрану «Українськими військами», СБУ проігнорувала. Анастасія Багаліка: Розкажіть про ваш проект. Євген Докукін: Два роки я займаюся цією кібервійною. Сьогодні виповнюється рівно 19 місяців із дня заснування «Українських військ». Відразу по заснуванні «УК» я запропонував операцію із блокування «тролів». Під слово «тролі» попадають всі, хто так чи інакше воює проти України як у звичайній, так і в кібервійні. Спосіб боротьби досить простий — писати скарги. Крім того, я займаюся закриттям сайтів, зломами, DDOS-атаками для блокування. Анастасія Багаліка: Скільки треба скарг, щоб  заблокувати акаунт? Євген Докукін: Як показує наша практика, у нас було дуже багато відмов. Іноді це вдавалося з першої скарги, а іноді потрібно писати тисячами. Але коли випадки очевидні, модератори бачать і блокують. Нещодавно після однієї моєї скарги заблокували акаунт «Антимайдану». Анастасія Багаліка: Водночас акаунти українських топ-блогерів блокують масово. Євген Докукін: Це пов’язано із кількістю модераторів, які розглядають скарги. Існує ціла бот-мережа, яке шле тисячі запитів на блокування, але її використовують не для атак на сайти, а на сторінки на Фейсбуці у 2014-2015 році. На початку цього року під удар потрапив Твіттер. Анастасія Багаліка: Вас блокували у соцмережах? Євген Докукін: Жодного разу. Але погрози йшли два роки. І тих правил, які були раніше, їм не вистачало, щоб щось зробити. Якщо Твіттер побачить, що їм треба більше модераторів, він їх поставить, проте їх так само закидають скаргами. Анастасія Багаліка: Чи можна оцінити кількість ботів? Євген Докукін: По Твіттеру ми можемо тільки гіпотетично угадувати. Це можна зробити тільки по DDOS-атаках. Це треба, щоб та людина, сайт якої він атакував, оцінила масштаб трафіка і ввела коефіцієнт, наприклад, 1 Мбіт/секунду — це і є один бот. 1 Гбіт – це тисяча ботів. Але ж є атаки, коли трафік становить десятки і сотні гігабітів. Там працюють потужні бот-мережі. Анастасія Багаліка: Блокування рахунків в Інтернеті для збору грошей на діяльність бойовиків: наскільки зараз успішний цей напрям? Євген Докукін: З початку червня 2014 до кінця грудня 2015 ми заблокували 315 віртуальних рахунків бойовиків. За початок 2016 ще заблокували кілька, тому вже загальна кількість за 320. За мої підрахунками, станом на грудень на заблокованих рахунках було близько 10 000 000 доларів. Мій помічник вважає, що там в рази більше. Але все одно через електронні рахунки йдуть не такі великі суми, як готівкою. Анастасія Багаліка: Я так розумію, що в Інтернеті збирають кошти за кордоном? Євген Докунін: За кородоном, якщо люди живуть в інших країнах, але дуже прокремліськи налаштовані, тому передають гроші бойовикам, зокрема, через пейпал. Інші російські платіжні системи не такі популярні за кордоном. Тож блокування пейпалу — це той напрямок, який повністю відбиває фінансування з-за кордону. Анастасія Багаліка: Що відбувається з заблокованими рахунками? Євген Докукін: Мене часто питають, а що якщо ці гроші зняти і відправити на допомогу волонтерам? Це можна зробити тільки за рішенням суду. Жодного разу  за два роки СБУ цього не зробила по жодному заблокованому рахунку. Мені вдалося самому заблокувати 8 банківських рахунків. Але знову ж таки, ні банки, ні платіжні системи не повідомляють, скільки там було під час блокування. Анастасія Багаліка: За кінець 2015-го початок 2016 року, після припинення активних бойових дій на Донбасі, активність кібервійни припиняється? Євген Докукін: У мене щодня робота відбувається активно, незалежно від фактичних бойових дій на Донбасі. При чому я працюю і по Криму, і по ресурсах у Росії. Увага ЗМІ може зникнути, і вона падає з кожним днем, а тоді обсяг роботи тільки збільшується. Анастасія Багаліка: За веб-камерами в зоні АТО ви ще стежите? Євген Докукін: Всі публічні камери ще на початок листопада були вже заблоковані. Я роздаю людям приватні, але там за ними мало хто слідкує. Тому в основному на Донбасі я слідкую за приватними, а в Криму — за публічними. Особливо подобається моїм помічникам слідкувати за Керченською переправою, тому що весь час йде військова техніка. Це єдине місце, де можна засікти велику кількість військової техніки.

nothing at of , which is